Щирий відгук експерта – це найцінніше, що може бути у втіленні проєктів. Проєкти INKuLtur надихають.
З магістрантами стаціонару, роботи котрих були захищені позавчора, у моїй свідомості пов’язані ще кілька нещодавніх випускників, котрі активно реалізують набуті під час навчання компетенції. Окремі рефлексії щодо них буду публікувати в наступних постах. Перший – щодо Христини Шостакової. Її бакалаврський випуск відбувся цього літа, а магістратуру вона обрала в Харківському національному університеті імені Василя Каразіна, оскільки вирішила розвинути набуті під час навчання компетенції в дещо іншому ракурсі. І одразу ж блискуче виразила їх під час організації виставки «Вірити можна: історії людей з інвалідністю», що проходила у м. Харків (Україна) з 18 по 28 листопада 2021 року.
Загальновідомо, що питання доступності культурної спадщини для людей з інвалідністю в Україні активно вирішується лише впродовж останніх років.З’являються дієві проєкти, що поєднують зусилля різних установ та окремих активістів з використанням сучасних технічних засобів, в яких люди з інвалідністю можуть знайомитися з різними культурними продуктами та представляти власні культурні здобутки широкому загалу.
Для Харкова своєрідним проривом у цій сфері стала мандрівна інклюзивна виставка, котра була частиною програми «INKuLtur – за інклюзію в культурі», яка реалізується німецькою організацією DRA e.V. у партнерстві з Благодійним фондом «Крок за кроком», Платформою ініціатив «Теплиця» та Мистецько-терапевтичним центром «Непротоптана стежина» за фінансової підтримки міністерства закордонних справ Німеччини «Вірити можна: історії людей з інвалідністю». Її учасники (близько тридцяти мешканців України та Німеччини) презентували власні історії, поділилися проблемами повсякденного і професійного життя.
Організована Харківською обласною фундацією «Громадська Альтернатива» виставка мала 3 блоки, кожен з яких присвячувався окремій проблематиці: публічне, соціальне та приватне життя людей з інвалідністю. Кожен з розділів презентував їхні особисті речі, що дало змогу краще пізнати життєві історії, творчість, уподобання та й взагалі відношення до цього світу. Так наприклад, портрет видатного композитора Сергія Рахманінова чи відтворення музики Вівальді показали як люди з інвалідністю надихаються на нові звершення.
Особливе зацікавлення викликали у відвідувачів етюдник харківського художника Ігоря Дідоренка, скрипка Ярослава Грибацького, картини Володимира Чаруша, що показали людей з інвалідністю сучасними мешканцями великого українського міста, котрі реалізувалися у цьому житті і користуються усіма сучасними технічними новинками.
Для презентації виставки досить вдало використано приміщення холу Харківського театру для дітей та юнацтва. Цей заклад має успішний досвід проведення вистав для людей з інвалідністю, має окремий вхід для осіб на колісних кріслах. Вся виставка супроводжувалася відеогідом з супроводом жестовою мовою. Крім того наявні аудіогіди – планшети із програмним забезпеченням NVDA, що забезпечило голосове керування апаратурою. Тобто про все представлене на виставці планшет розповідав у голосовому режимі. Наявні тактильні копії презентували не тільки відомі мистецькі шедеври, але й приватні фото.
Хочеться, щоб у подальшому подібні заходи проводилися в усіх обласних центрах та інших великих містах України. Але необхідно проводити більш інтенсивну популяризаційну кампанію в засобах масової інформації та громадських місцях, щоб подібні виставки відвідувала більша кількість людей без інвалідності. Таким чином сприяння подоланню певних соціальних стереотипів буде ефективнішим.
Дякую пані Христині за те, що не забуває кафедру історії, музеєзнавства та пам’яткознавства ХДАК, а її сучасним кураторам Олені Зіненко та Лідії Стародубцевій – за те, що високопрофесійно підійшли до розкриття її талантів.
